Красний Iванко I закляте мIсто



Категории Казки ()Ў ./ 13 Клас (hid)Ў ../../SCHOOL/13class/

Оригинал Жила, де не жила, одна жiнка, що одного разу без нiкого подалася в мiсто — до самоï столицi. По дорозi перестрiв ïï якийсь чоловiк та й каже: — Жiнко, я знаю, що ти бiдна, i я тобi радо допоможу, якщо будеш згодна продати менi те, про що ти не знаєш. Погодишся — зроблю тебе багатою i ти бiльше нiколи й нi в чому не будеш терпiти нестаткiв. Жiнка довго думала. Що то може бути, про що вона нiчого не знає? I як можна продати таке незнайомому чоловiковi? Думала — думала, але нiяк не могла вгадати, про що вона нiчого не знає. А та жiнка вже була з дитиною, чого ще не знала. Незнайомий чоловiк те знав, бо був сам нечистий. I жiнка сказала, що вона за велике багатство згодна вiддати йому те, про що тепер нiчого не знає. Коли повернулася з мiста, в ïï хатi було повно грошей, усякоï ïжi, що чорт понаносив. Та невдовзi жiнка зрозумiла, що вона само — друга: перша — то сама, а друга — те дитинча, що в нiй ворухнулося. Дуже засмутилася вона: лише тепер прийшло ïй на гадку, що продала якомусь чоловiковi ще не народжене дитя. Настав час, i жiнка народила дуже гарного хлопчика, якого назвала Iванком. Хлопчик рiс, як iз води, i ставав усе гарнiшим. Серед сiльських дiтей файнiшого й не було. Мати жила добре i вiддала його до школи. Хлопчик гарно вчився. Але мати плакала та плакала: боялася, що одного разу прийде той чоловiк i забере вiд неï найдорожче. Що тодi буде з хлопчиком? З чоловiком, що купив дитинча, не було домовлено, якого дня вiн прийде за тим, про що вона нiчого не знала. I бiдна мати не могла збагнути, коли вона має розлучитися зi своïм синочком. А хлопчик помiтив, що мати часто плаче, i одного разу спитав ïï: — Чому ви, мамо, плачете та плачете? Не маєте що плакати, бо в нас усього досить!. — Дорогий синочку, — вiдповiла мати, — я плачу тому, що продала тебе ще тодi, коли ти не народився. Той чоловiк, що тебе купив, i дав менi велике багатство, певно, чорт. А тепер не знаю, коли вiн прийде, аби тебе вирвати з моïх рук навiки. Хлопець засмiявся. — Не бiйтеся, мамко моя рiдна, нiчого не трапиться, i не плачте зi страху за мене! Хлопець повернувся до науки. Але слова матерi все-таки запали йому в душу. Якось вiн пiшов до Дiда-всевiда i розповiв йому про материну журу. Як мудрець, старий дав знати хлопцевi, що, коли той буде маги двадцять рокiв, за ним прийде додому повно щезникiв. Але вони не вiзьмуть його — най тiльки нi з ким не стає до бесiди, нi на чиє слово не вiдповiдає, кого б не побачив. Хлопець добре зарубав собi на носi дiдову пораду. Коли вiн пiдрiс i сповнився йому двадцятий рiк, до хати справдi напливло повнiсiнько чортiв у подобi всяких великих панiв. Вони просто з порога починали з молодим господарем бесiду, але вiн не говорив нiчого. Чорти дуже розсердилися i з великоï злоби позривали з хати дошки, потiм пощезали. Вночi вони повернулися, вхопили хлопця з постелi та й вiднесли на чортiвську гору. Там страшенно сiкли його нагаями i все кликали: Iване!, аби вiн вiдiзвався. Та Iван мовчав як риба i його шмагали ще лютiше, гадаючи, що хоч так примусять заговорити. Ллє хлопець пам'ятав пораду Дiда-всевiда i не вiдзивався на жодне слово. По пiвночi, коли вже пробило на першу годину, чорти пощезали й дали йому спокiй. Змучений, ледь живий, спускався хлопець — неборак з чортiвськоï гори до проклятого мiста, яке лежало недалеко й називалося Проïм. Зiйшов у мiсто i побачив великий палац. Завернув просто туди i зайшов до свiтлицi. Побачив там постiль, що вже була розстелена, i лiг. А треба сказати, що той палац i всi свiтлицi в ньому були такi чорнi, як вугiлля, бо на тому мiстi лежало прокляття. На другий день рано хлопець пробудився, i до його свiтлицi зайшла якась чорна, як вуглина, панночка. То була принцеса, але й на нiй лежало прокляття, i вiд того вона почорнiла. Панночка принесла Iванковi калача i почала до нього говорити. Але наш Iван, за мудрою порадою, не сказав нi слова — боявся й тоï дiвки. Тодi панночка мовила: — Виджу, що ти боïшся мене, тому не говориш. Але вже й дотепер ти менi допомiг, аби скинути прокляття. Бачиш, я цiлком була чорна, а вже ноги в мене побiлiли до колiн. Зовсiм чорна була i свiтлиця, а вiд твоєï терпеливостi, стiйкостi трохи побiлiла. Ти лише не пiддавайся, не виказуй слабостi — будь мужнiм, як i був, то все мiсто Проïм визволиш iз прокляття. Такi слова додали Iвановi хоробростi, та у нього з рога i тепер не вихопилося й словечка. Вiн з'ïв калач, який принесла панночка, i не виходив зi свiтлицi. Настала друга нiч. Десь коло пiвночi чорти знову вхопили хлопця з постелi та вiднесли на чортiвську гору. Спершу красно просили його — най до них заговорить, але Iван не пiддавався. Чорти скипiли лютим гнiвом, прив'язали хлопця до олов'яно-сiроï лавицi й вiдшмагали залiзними палицями. Молодий хлопець од страшного болю мало не вмер. По пiвночi, коли вже пробило на першу годину, чорти пощезали й дали йому спокiй. Змучений i заслаблий, вiн спустився з гори i пiшов просто до палацу, в якому був перед тим. А палац свiтився вже наполовину, лише друга його половина була досi чорна, як вугiлля. Iван сяк-так дотягся до знайомоï свiтлицi, знайшов два калачi, лiг собi у постiль i заснув глибоким сном. На другий день рано до молодого хлопця зайшла та сама панночка. Тепер ïï тiло вже було наполовину бiле. Дiвчина й цього разу заговорила до Iвана, а вiн усе мовчав i цiлий день нiкуди не виходив. Настала третя нiч. Опiвночi знову з'явилися чорти, виволокли Iвана з постелi та й винесли на чортiвську гору. Спершу говорили з ним по-приятельськи i обiцяли гори-доли, аби лише заговорив. Та Iван не пiддавався, стояв на своєму. Побачили чорти, що нiяк не годнi дати ради з молодим леҐенем, прив'язали його до залiзно-сiроï лавицi, схопили вогнянi нагаï та й вiдшмагали знову. По пiвночi, коли вже пробило на першу годину, чорти пощезали й залишили Iвана напiвмертвого. Вiн ледве-ледве мiг устати з лавицi й дотягтися до того палацу, де уже два днi знаходив притулок. Тепер свiтився весь палац. Iван зустрiв ту дiвчину, що спочатку була цiлком чорна. Вона вже була бiленька i врочисто, з якоюсь короною на головi, прийняла його. Принцеса сердечно дякувала Iвановi за те, що вiн один не здався нечистiй силi й тим зняв прокляття з мiста Пройма. Iван лiг у постiль, а бiла дiвка тут же закликала лiкаря. Його тiло помастили цiлющою мастю, i вiд неï Iван цiлком видужав. Тепер уже хлопець зрозумiв, що дiвчини не треба боятися, бо то — чиста душа. Почав з нею говорити та й дiйшло до того, що закохався в принцесу. Полюбився i дiвцi Iван. Царська донька дала йому знати, що якби побралися, вiн був би коло неï за царя Iвана, бо вона — єдина спадкоємиця царського престолу. Та Iван, хоч дуже любив дiвчину, вiдповiв ïй так: — Добре б то було, але я хотiв би позвати на весiлля й мою рiдну маму — не хочу оженитися без ïï поради. На те принцеса мовила: — На простому возi ти i за сто рокiв не доберешся до матерi, а як справимо весiлля, то станеш царем, i тодi в чарiвнiй каретi поïдемо разом до твоєï мамки та й привеземо ïï сюди. Iван на те погодився, i молодим справили таке весiлля, що кращого i бiльшого, напевно, нiхто у свiтi не бачив. Потому привезли Iванову маму й жили собi щасливо. Либонь, живуть i нинi, коли ïм судилося. Народнi казки, як i всi фольклорнi твори, не мають конкретного автора, а є колективним культурним надбанням. Украïнськi народнi казки вiдображують свiтогляд, прагнення, морально-етичнi цiнностi нашого народу. В образнiй формi казки виражають загальнолюдськi уявлення про добро i зло.

Метки Красний Iванко i закляте мiсто, казки, скорочено, стисло, уривки, у скороченому вигладi, коротко
Красний Iванко I закляте мIсто